Друга економіка світу не могла просто спостерігати за війною США і Ізраїлю проти Ірану з його союзниками. На публічному рівні все зводиться до закликів припинити бомбардування з обох сторін. Однак Пекін не залишився без економічної вигоди від цього конфлікту. Як довго проіснують відповідні преференції для нього – все буде залежати від успіху американців та ізраїльтян. У іншому випадку саме КНР стане одним з головних вигодонабувачів цієї війни.
Заклики КНР
Китай від самого початку загострення навколо Ірану зайняв обережну, але доволі активну дипломатичну позицію, намагаючись поєднати публічний нейтралітет із захистом власних стратегічних інтересів у близькосхідному регіоні.
Офіційні заяви Пекіна, зокрема очільника МЗС Ван І, зводяться до послідовних закликів негайно припинити бойові дії, уникнути подальшої ескалації та повернутися до переговорного процесу. Причому китайська сторона прямо наголошує, що конфлікт не мав перерости у війну, хоча активні військові дії продовжуються вже понад місяць.
Водночас Китай чітко дає зрозуміти, що виступає проти застосування сили як інструменту вирішення міжнародних суперечок, просуваючи тезу про необхідність політичного врегулювання та багатосторонньої дипломатії. У своїх заявах Пекін критикує удари по Ірану з боку США та Ізраїлю, називаючи їх такими, що порушують міжнародне право і суверенітет держав, однак робить це в стриманій формі, щоб не допустити різкого загострення відносин із Заходом.
“Напад та вбивство верховного лідера Ірану є серйозним порушенням суверенітету та безпеки Ірану, попиранням цілей та принципів Статуту ООН та основних норм міжнародних відносин. Китай рішуче виступає проти цього та рішуче засуджує це”, – наприклад йдеться в одній із заяв МЗС КНР.
Китай також підкреслює підтримку територіальної цілісності Ірану і виступає проти будь-яких дій, які можуть призвести до зміни влади у країні силовим шляхом. Але при цьому він уникає прямої військової або технічної участі у конфлікті, дотримуючись лінії невтручання.
На міжнародних майданчиках, зокрема в рамках Рада Безпеки ООН, Пекін займає позицію, яка передбачає баланс: він не підтримує рішення, що односторонньо звинувачують Іран, і наполягає на більш комплексному підході до оцінки ситуації, враховуючи дії всіх сторін. Паралельно Китай намагається посилити свою роль як глобального посередника — активно веде дипломатичні консультації з країнами Європи, Близького Сходу та іншими партнерами, просуває ідеї припинення вогню і створення умов для переговорів, а також наголошує на необхідності гарантування стабільності світових енергетичних ринків і безпеки судноплавства, особливо в районі Перської затоки.
Так на цьому тижні, за даними агентства AP, Пекін безпосередньо вів переговори з іранськими представниками, щоб заохотити Тегеран до співпраці та сприяти укладенню перемир’я зі США, що зрештою дало можливість уникнути знищення критичної інфраструктури Ірану бомбардувальниками B-52. Звісно, поки що…
Економічні вигоди
Окрім закріплення за Китаєм ролі успішного миротворця цей конфлікт приніс країні немало економічних бонусів.
Війна фактично посилила довгострокову модель співпраці між Пекіном та Тегераном, адже раніше між країнами було укладено стратегічну угоду, яка передбачає стабільні поставки енергоносіїв для Китаю в обмін на суттєві інвестиції. У воєнних умовах Іран стає ще більш залежним від цієї моделі, що дає Пекіну сильніші переговорні позиції.
Попри зростання цін на нафта та газ на глобальному ринку Пекін тут отримав деякі переваги. Наприклад, за не підтримку війни проти Тегерану він отримав вигідні контракти на іранську нафту із гнучкими умовами розрахунків.
Китайські компанії і до війни купували іранську нафту зі значними знижками до світових цін, інколи на 10–20% дешевше за ринок, а також домовлялися про оплату не в доларах, а в юанях або через бартерні схеми — наприклад, в обмін на китайські товари, технології чи інвестиції. Іран погодився на розрахунки в китайських юанях замість долара, що є стратегічною вигодою для Пекіна. У березні 2026 року Тегеран прямо сигналізував, що готовий продавати нафту Китаю зі знижками за умови оплати в юанях і поза доларовою системою.
За різними оцінками, саме Китай викуповує до 80–90% іранського експорту, що робить його критично важливим партнером для Тегерана. В умовах війни Іран ще більше залежить від цього каналу, тому змушений пропонувати знижки та пріоритетні поставки, щоб утримати китайський попит.
Але у цій війні головне не тільки отримати знижку, але мати дозвіл на безперешкодне постачання товарів через Ормузьку протоку. І от зараз Китай отримав від Ірану особливі умови доступу до логістики. Під час кризи в Ормузькій протоці Іран дозволяв проходження насамперед суднам, пов’язаним із Китаєм, тоді як для багатьох інших країн рух обмежений та супроводжується ризиком знищення. Це означає, що Китай має привілейований доступ до ключового нафтового маршруту світу, коли для інших він недоступний. І це буде продовжуватися допоки Тегеран успішно долає напад супротивників.
