Не вийшло у американського президента Дональда Трампа швидко приборкати Тегеран, на що сподівалися, маючи віру у першу армію світу. Але вже чіткіше ми бачимо, що ця війна може закінчитися саме захопленням острова Харк, з подальшим взяттям під контроль Ормузької протоки, що ми розглядали у блозі “Для перемоги Трампу достатньо контролювати Перську затоку“.
Тож розглянемо, з чим США та їхні союзники у регіоні підходять до другого місяці війни на Близькому Сході.
Підготовка наземної операції
За даними The New York Times, чисельність американських військ на Близькому Сході вже перевищує 50 тисяч осіб, що на 10 тисяч більше, ніж було до операції проти іранського режиму. Зазвичай у регіоні — включно з Саудівською Аравією, Бахрейном, Іраком, Сирією, Йорданією, Катаром, ОАЕ та Кувейтом — на базах і кораблях перебувало близько 40 тисяч солдатів США.
Трамп клянеться, що ніякої наземної операції не буде. Однак в його слова вже мало хто вірить, а експерти звертають увагу на низку факторів, які теоретично свідчать про зворотне.
Передусім це масове перекидання сухопутних військ. Йдеться не просто про присутність морської піхоти чи обмежених контингентів, а про розгортання десятків тисяч військових, важкої техніки, бронетанкових підрозділів і польових штабів у регіоні Перської затоки. Також важливим сигналом вважається створення великої системи військової логістики — складів пального, боєприпасів, польових госпіталів, що потрібно саме для тривалих наземних боїв.
Другий індикатор — формування ударних угруповань і командної інфраструктури. Це включає розгортання повноцінних оперативних штабів, систем управління військами та координацію між різними видами збройних сил. Без цього провести масштабну наземну операцію неможливо.
Третій фактор — підготовка до контролю території, а не лише до ударів. Це може проявлятися у планах стабілізаційних місій, створенні тимчасових адміністрацій або залученні союзників для подальшого утримання територій. У попередніх конфліктах США такі речі завжди супроводжувалися політичними заявами та дипломатичною підготовкою.
Четвертий момент — евакуація цивільних і дипломатів та приведення союзників у підвищену готовність. Це непрямий, але важливий сигнал того, що очікується тривала ескалація, а не обмежені удари.
Гучні заяви
Цей тиждень розпочався з чергових гучних заяв американських лідерів, які свідчать: якщо не по нашому, буде по поганому.
“якщо з якоїсь причини ми найближчим часом не досягнемо угоди і якщо Ормузька протока не буде невідкладно відкрита для бізнесу, то ми продовжимо наше приємне перебування в Ірані підривом і цілковитим знищенням усієї їхньої енергетичної генерації, нафтових свердловин, острова Харг (а може, й усіх опріснювальних заводів)”, – написав Дональд Трамп.
Через кілька годин свої погрози видав держсекретар США Марко Рубіо.
“Цілями війни є знищення іранського флоту, знищення авіації, серйозне скорочення ракетних можливостей та ліквідація заводів з виробництва ракет і дронів”, – сказав Рубіо в одном з інтерв’ю.
В коментарі Al Jazeera Рубіо повідомив, що Ормузька протока так чи інакше знову відкриється після завершення військової операції в Ірані.
Якщо Іран вирішить залишити закритою Ормузьку протоку після завершення нашої операції, він зіткнеться з серйозними наслідками, – додав держсекретар сша.
Думки експертів
Наразі більшість західних аналітиків і військових експертів оцінюють можливу наземну операцію США проти Іран як надзвичайно складний, ризикований і малоймовірний сценарій, особливо у форматі повномасштабного вторгнення.
Передусім наголошується на масштабі та географії Ірану. Це велика країна з гірським рельєфом, складною інфраструктурою і численним населенням, що значно ускладнює будь-які наземні бойові дії. На відміну від попередніх кампаній США, таких як війна в Іраку, тут немає швидкого “центру тяжіння”, захоплення якого гарантувало б контроль над ситуацією у всій країні. Експерти підкреслюють, що для повноцінної операції знадобилися б сотні тисяч військових і тривала підготовка. Зокрема, так вважають аналітики Arab Center Washington DC.
Окремо звертають увагу на військовий потенціал самого Ірану. Країна має розгалужену систему протиповітряної оборони, ракетні сили та мережу союзників у регіоні, які можуть діяти асиметрично. Це означає, що навіть обмежена операція може швидко перерости у ширший регіональний конфлікт із залученням інших гравців Близького Сходу.
Ще один ключовий ризик — економічний. Аналітики попереджають, що наземна війна майже гарантовано призведе до серйозних перебоїв у районі Ормузької протокиа, через яку проходить значна частина світових поставок нафти. Це може викликати різке зростання цін на енергоносії, інфляцію та удар по глобальній економіці, включно з самими США.
З іншого боку, якщо мова лише про захоплення ключових точок контролю у Перській затоці, багато американських ресурсів воно не займе. До того ж Ізраїль вже повідомив, що Іран залишився без третини своїх ракетних ресурсів і навряд зможе самостійно відновити їх виробництво у найближчий час. З таким підходом можна припустити, що Трамп та його оточення готуються до наземної операції, що, у кінцевому результаті розблокує Перську затоку і дасть змогу стабілізуватися цінам на нафту та газ.
