Сьогодні ми чуємо різні оцінки того, що відбувається на Близькому Сході, і головне — коли військові дії там закінчаться. Війна з Іраном продемонструвала, наскільки світ залежний від енергетичних ресурсів і як одна перекрита протока може обвалити глобальний ринок палива. Тому важливо, щоб протистояння Ірану та США з Ізраїлем закінчилося як найшвидше. Але що для американського президента Дональда Трампа може бути тією крапкою.
Розглянемо, що саме це може бути, відштовхуючись від версії, що метою операції «Епічна лють» є не зміна правлячого режиму, а заволодіння нафтовими ресурсами Ірану.
За що йде війна
Насправді, для досягнення мети по контролю за іранськими родовищами, Вашингтону необов’язково захоплювати увесь Іран. Відомо, що Іран має 205–210 млрд барелів нафти у розвіданих родовищах. Ці родовища розташовані нерівномірно і зосереджені переважно у південній та південно-західній частині країни, поблизу Перської затоки. Цей регіон входить до Загроського нафтогазоносного басейну, де сформувалися великі поклади внаслідок тектонічних процесів у горах Загрос.
Основна частина запасів нафти знаходиться у провінції Хузестан, біля кордону з Іраком.
Тут розташовані найбільші родовища країни, зокрема:
- Ahvaz Oil Field
- Gachsaran Oil Field
- Marun Oil Field
Частина запасів розташована на морському шельфі Перської затоки, де працюють морські платформи, що видобувають нафту та газ. Найвідоміший комплекс — South Pars Gas Field, одне з найбільших газових родовищ у світі, частку в якому має Катар.
У цьому випадку американцям достатньо взяти під контроль повністю Перську затоку та створити буферну зону вздовж його узбережжя. Тим самим нафтотрейдери отримають захищений першою армією світу та можливо її союзниками водний коридор для торгівлі з усіма країнами регіону. Звісно не можна залишати під іранським контролем Ормузьку протоку, якою сьогоднішній режим аятоли намагається шантажувати світ.
Також потрібно контролювати головну експортну артерію Ірану, по якій місцева нафта пливе до клієнтів. Американський генерал Кіт Келлог 7 березня в ефірі телеканалу Fox News фактично підтвердив: Пентагон серйозно розглядає острів Харк як ключову ціль операції «Епічна лють».
Харк — іранський термінал у Перській затоці, через який проходить 90% всього експорту сирої нафти країни, а це приблизно 1,5–1,6 мільйона барелів щодня. Тобто, достатньо контролювати острів Харку, щоб тримати під контролем експорт іранської нафти, навіть якщо режим аятоли збереже фізичний контроль над якимись свердловинами. Добувати нафту іранці зможуть, а ось як її доставити до покупців, якщо Перська затока буде під контролем ворожих сил.
Як цього досягти
Неодноразово американський президент Дональд Трамп казав, що не буде сухопутної операції на іранській території. Максимум це бомбардування військових та ядерних об’єктів. Однак 13 березня газета The Wall Street Journal повідомила, що Пентагон ухвалив рішення направити експедиційний підрозділ морської піхоти США на Близький Схід. Це може бути кілька тисяч військових, які повинні будуть допомогти відновити судноплавство в районі Ормузької протоки.
Перед виборами у Конгрес США Трамп не готовий приймати участь у похованні американських військових на постійній основі. Тому на силові операції по захопленню нафтових свердловин в Іраку можуть відправити приватні армії, послуги яких оплатять майбутні власники захоплених родовищ.
У сучасних конфліктах ПВК зазвичай займаються охороною дипломатичних місій і стратегічних об’єктів, супроводом вантажів і конвоїв, беруть на себе логістику та технічну підтримку, займаються розмінуванням та охороною нафтової інфраструктури за кордоном. Але Трамп наскільки денамічно все змінює, що цей варіант неможна відкидати.
Хто отримає вигоду
Наразі немає офіційних планів США по розділу іранської нафтової інфраструктури між американськими компаніями. На сьогодні через санкції американський бізнес взагалі не має права працювати в нафтовому секторі Іран, а вся галузь контролюється державною компанією National Iranian Oil Company. Але, як в історії з Венесуелою, Вашингтон може скасувати санкції в одну мить.
Однак експерти вже обговорюють гіпотетичний сценарій, який міг би виникнути лише у випадку політичної угоди, зміни режиму та зняття санкцій з Ірану. У такому разі до модернізації чи розробки родовищ могли б долучитися великі міжнародні енергетичні корпорації, оскільки для глобальних енергетичних корпорацій це означає можливість працювати з великими родовищами з довгим життєвим циклом, які можуть приносити прибуток десятиліттями.
Серед зацікавлених може бути ExxonMobil — одна з найбільших нафтових компаній світу з великим досвідом роботи на Близькому Сході. Також називають Chevron, яка активно працює у великих проєктах із видобутку та транспортування нафти й газу, та ConocoPhillips — спеціалізується на розвідці та видобутку великих родовищ. Можливо ще Occidental Petroleum, яка також має великий досвід роботи саме у регіоні Перської затоки.
Іранська нафтова інфраструктура значною мірою потребує модернізації після років санкцій і обмеженого доступу до технологій. Такі компанії, як ExxonMobil, мають сучасні технології буріння, підвищення нафтовіддачі пластів і управління великими родовищами, тому могли б отримати великі контракти на розробку або відновлення родовищ разом із державною компанією National Iranian Oil Company.
Тож, спостерігаємо за подіями навколо Перської затоки. У Трампа, насправді, не так багато часу, щоб стабілізувати нафто-газовий ринок. Інакше американські виборці не зрозуміють, навіщо їм підтримувати Республіканську партію на виборах у Конгрес.
