Як Україна впроваджує європейські стандарти в українську фінансову систему? Що таке SEPA та як ця система впливатиме на фінансові питання українців? Що зміниться з запровадженням євпростандартів в фінмониторингу для простих людей? Про все це в бліцінтерв’ю виданню Invest News розповів Сергій Мамедов, віцепрезидент Асоціації українських банків, голова правління банку “Глобус”.
Сергію, розкажіть, що саме змінить євроінтеграція для українських банків і клієнтів у 2026 році?
– Якщо зовсім просто — банківська система стає ближчою до європейської не на словах, а в щоденній роботі. У 2026 році ми почнемо реально жити за новими правилами, а не лише готуватися до них. Ключова історія тут — SEPA, єдина зона платежів у євро. Вона змінює логіку міжнародних розрахунків і робить їх зрозумілими та передбачуваними як для банків, так і для клієнтів.
Наприкінці 2025 року уряд подав до Верховної Ради оновлений законопроєкт №14327, який фактично відкриває Україні двері до SEPA. Зараз документ проходить комітети. Якщо коротко — це компромісна, доопрацьована версія рішень, яка приводить наше законодавство до вимог Європейської платіжної ради. Мета дуже практична: щоб перекази в євро між Україною та країнами ЄС були швидкими, стандартними і без зайвих витрат.
Які практичні наслідки для клієнтів і бізнесу ви бачите?
– Насамперед — це економія часу й грошей. Міжнародні перекази можуть стати дешевшими, особливо там, де зараз багато посередників. І другий момент — швидкість. Якщо сьогодні чекати зарахування можна день або два, то в SEPA йдеться про години, а інколи й майже миттєво. Для бізнесу це вкрай важливо: швидші платежі означають кращі відносини з європейськими партнерами і більше довіри.
Законопроєкт також передбачає створення єдиного реєстру рахунків. Що це означає для людей?
– Тут важливо одразу заспокоїти клієнтів. Мова не йде про контроль за грошима. У реєстрі буде лише базова інформація: IBAN, банк, ПІБ власника рахунку тощо. Ні залишків, ні історії операцій там немає. Доступ до такої інформації буде тільки у банків і Держфінмоніторингу й виключно в межах закону. Це більше про порядок і системність, ніж про втручання в особисті фінанси.
Чи означає це, що держава отримає доступ до банківської таємниці?
– Ні, і це принципова позиція. Ніхто не бачить, скільки у вас грошей на рахунку чи що лежить у сейфі. Банківська таємниця як була, так і залишається. Ми просто структуруємо дані, щоб система працювала ефективніше і за європейськими правилами.
У законопроєкті №14327 йдеться про банківські сейфи. Чи означає це, що держава отримає доступ до їхнього вмісту?
– Ні, і це важливо одразу прояснити. Жодного доступу до вмісту сейфів не передбачається. Мова йде виключно про облік самого факту користування сейфом — хто є клієнтом, у якому банку він орендує сейф і на який термін. Усе, що зберігається всередині, залишається повністю приватною справою клієнта, як і було раніше.
Тобто для клієнтів банків фактично нічого не змінюється?
– Саме так. Правила користування сейфами не змінюються, жодних нових обмежень не з’являється. Сейфи й надалі залишаються інструментом приватного зберігання цінностей із доступом виключно для клієнта. Єдина різниця полягає в тому, що держава отримує технічний інструмент, який дозволяє у межах закону встановити, чи користується людина сейфом, не втручаючись у її приватний простір.
Інший чутливий блок законопроєкту — бенефіціари. Чому держава так посилює вимоги саме тут?
– Тому що без прозорої структури власності неможливо побудувати довірчу фінансову систему. У європейській практиці інформація про кінцевих бенефіціарів — це базова умова доступу бізнесу до фінансових послуг, кредитування та міжнародних розрахунків. Україна рухається в цьому ж напрямку. Формальний підхід до розкриття бенефіціарів поступово відходить у минуле, а подання недостовірних даних може мати цілком практичні наслідки — від штрафів до ускладнення роботи з банками та державними органами.
Фінансовий моніторинг часто викликає занепокоєння у клієнтів. Що зміниться?
– Найголовніше, що змінюється підхід. Ми відходимо від формального і переходимо до “інтелектуального” контролю. Банк звертає увагу лише на ті операції, які реально виглядають нетипово для конкретного клієнта. Якщо людина або бізнес працює нормально, для них нічого не змінюється. Звичайні платежі проходять як і раніше. Саме тому фінмоніторинг стає розумнішим, а не жорсткішим.
Які інструменти використовують банки для цього контролю?
– Є конкретні речі, наприклад, ліміти на вихідні карткові перекази в межах 50-100 тисяч гривень на місяць. Вони не зачіпають понад 95% клієнтів. Також є поріг у 400 тисяч гривень: операції на таку суму перевіряються автоматично. Банк просто уточнює походження коштів, і лише у разі реальних ризиків можуть бути обмеження.
Що порадите клієнтам, щоб уникнути проблем?
– Поради досить прості, нічого надскладного. По-перше, користуватися рахунками за призначенням. По-друге, коректно заповнювати призначення платежів. По-третє, не “вплутуватися” у сумнівні схеми і якщо потрібно, мати документи про походження коштів. У більшості випадків цього більш ніж достатньо.
Чим євроінтеграція корисна для фінансової системи в цілому?
– Вона робить систему більш зрозумілою і стійкою. Менше сірих зон, менше ризиків, більше довіри. Бізнес отримує швидкі платежі, банки — чіткі правила, держава — більш прогнозовану фінансову систему.
Чи можна сказати, що Україна наближається до повноцінної інтеграції в європейський фінансовий простір?
– Так, і це вже відбувається не на рівні декларацій. Коли платежі стають швидшими, правила — зрозумілими, а система — прозорішою, це і є реальна інтеграція. Саме так Україна крок за кроком входить у європейський фінансовий простір.
