Виробництво будь-якої техніки — смартфонів, мікрочипів, електромобілів, систем зв’язку, дронів і сучасного озброєння тепер неможливе без використання рідкоземельних металів. Дві наддержави — США та Китай прагнуть здобути одноособовий контроль над їх видобутком та переробкою. Детальніше про цей конфлікт читайте у матеріалі видання InvestNews — як США намагаються зменшити залежність від Китаю та створити власну систему постачання критичних матеріалів?
Чому рідкоземельні метали такі важливі для США
Всього 17 хімічних елементів, які використовуються у високотехнологічних галузях, називаються рідкоземельними. Ці матеріали застосовують у виробництві потужних магнітів для електродвигунів, акумуляторних систем, вітрових турбін, електромобілів і промислового обладнання. Водночас вони мають критичне значення для військових технологій — від радарів і систем наведення до супутникового обладнання та безпілотних систем.
Історична довідка: як США почали боротьбу за контроль над рідкоземельними металами
Інтерес американського уряду до рідкоземельних металів не виник раптово — у другій половині ХХ століття США були одним із лідерів видобутку та переробки рідкоземельних елементів. Американські компанії забезпечували значну частину світового попиту, зокрема завдяки родовищу Маунтін-Пасс у Каліфорнії — одному з найбільших у світі. Ці матеріали використовувалися переважно у військовій промисловості, електроніці та авіакосмічному секторі.
Однак наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття ситуація змінилася. Через дешевше виробництво та масштабні державні інвестиції Китай почав активно розвивати власну галузь видобутку й переробки. Поступово країна не лише збільшила видобуток, а й отримала контроль над найбільш прибутковою частиною ланцюга — очищенням сировини та виробництвом магнітів, які використовуються у високотехнологічній продукції.
Китайська перевага: чому США занепокоєні
До 2010-х років Китай фактично став монополістом у цій сфері — понад 90% світової переробки рідкоземельних елементів опинилося під контролем Пекіна. Навіть країни, які мають власні родовища, часто змушені відправляти сировину до Китаю для очищення та виробництва готових компонентів.
Для США це стало стратегічною проблемою, оскільки від поставок із Китаю почали залежати не лише цивільні галузі — електромобілі, смартфони та енергетика, а й оборонний сектор.
Перший серйозний сигнал для Вашингтона пролунав у 2010 році, коли Китай обмежив експорт рідкоземельних матеріалів до Японії через дипломатичний конфлікт. Цей випадок показав, що контроль над критичними ресурсами може використовуватися як інструмент політичного тиску.
Після цього США почали поступово повертати виробництво критичних матеріалів на власну територію. У 2020-х роках питання стало ще гострішим через загострення конкуренції між Вашингтоном і Пекіном у сфері технологій, напівпровідників та оборонної промисловості.
У 2022 році США ухвалили низку програм підтримки стратегічних галузей, зокрема через Department of Defense та промислові ініціативи, спрямовані на розвиток внутрішньої переробки критичних мінералів. Вашингтон почав фінансувати створення власних ланцюгів постачання — від видобутку до виробництва готових компонентів.
Як США створюють альтернативу Китаю
Інвестиції у розвиток власної мінерально-сировинної бази стали пріоритетом для Вашингтону часі другого президентства Дональда Трампа. Уряд шукає партнерів серед країн із великими запасами критичних ресурсів та разом з тим підтримує розвиток внутрішньої переробної промисловості. Приватні американські компанії отримують підтримку від держави, що мотивує їх вкладати кошти у стратегічні проєкти, пов’язані з рідкоземельними металами.
Окремий напрям роботи керівництва США — дипломатичне партнерство з країнами, які мають перспективні поклади критичних мінералів.
Чому у цій грі важлива Україна
Після початку масштабної війни Росії проти України значення рідкоземельних металів для США зросло ще більше. Високоточна зброя, дрони, системи зв’язку, радари та сучасна військова техніка потребують компонентів із використанням критичних матеріалів. Цей фактор змусив Вашингтон розглядати доступ до таких ресурсів уже не лише як економічне питання, а як елемент національної безпеки.
Минулого року США підписали ряд угод для створення ширшої системи альтернативних постачань, щоб зменшити залежність від Китаю. Вашингтон посилив співпрацю з Австралією, Канадою, країнами Європи та Україною, які мають значні запаси критичних мінералів.
Одним із ключових напрямів стала угода зі США щодо українських природних ресурсів, яка передбачає співпрацю у сфері видобутку та переробки критичної сировини. Партнерство з Україною для Вашингтона — це потенційний елемент нового ланцюга постачання металів, який не залежить від китайської промислової системи.
Ресурсний потенціал України розглядають як один із факторів майбутньої економічної відбудови країни після завершення активних воєнних дій проти Росії.
Роль ЄС у боротьбі за рідкоземельні метали: між залежністю від Китаю та партнерством зі США
Європа опинилася між двома викликами: економічною залежністю від Китаю та прагненням зберегти власний технологічний суверенітет. Сьогодні без китайських поставок рідкоземельних елементів складно уявити роботу багатьох високотехнологічних виробництв, однак ЄС не хоче, щоб майбутнє його промисловості залежало від рішень лише двох глобальних гравців — Китаю та США.
Європа знаходиться між двох вогнів у цьому протистоянні. Вона залежить від Китаю, так як сама не виробляє і не переробляє критичні матеріали, і водночас від США — у мова йде про доступ до передових технологій, цифрових платформ та співробітництва в оборонній сфері. Китай контролює значну частину світового виробництва рідкоземельних елементів, зокрема понад 90% переробки магнітів, які використовуються в електромобілях, вітрових турбінах, електроніці та військовій техніці.
Торгівельна війна між Вашингтоном і Пекіном минулоріч змусила ЄС активніше шукати власні рішення. Брюссель розробив стратегію зменшення залежності від Китаю через розвиток власного видобутку, переробки та створення запасів критичної сировини. У рамках цієї політики ЄС ухвалив заходи для підтримки проєктів, пов’язаних із літієм, графітом, титаном та рідкоземельними металами.
Однак створення власної індустрії для Європи залишається складним завданням. Видобувні проєкти потребують значних інвестицій і часу, а частина ініціатив стикається з екологічними обмеженнями та опором місцевих громад. Водночас США значно швидше нарощують фінансування критичних мінералів, використовуючи державні субсидії, податкові стимули та міжнародні угоди.
У відповідь ЄС почав посилювати співпрацю зі США, Канадою, Австралією та іншими країнами, які можуть стати альтернативними постачальниками. Одним із напрямів цієї політики стала участь у міжнародних партнерствах із розвитку безпечних ланцюгів постачання критичних ресурсів.
