Як фінмоніторинг впливає на життя та банківські рахунки звичайних громадян? Які транзакції клієнтів банки вважають ризиковими? В яких випадках варто підготувати документи про походження грошей? На що варто звернути увагу підприємцям? Як змінюється фінмониторинг з точки зору європейських стандартів? Про все це в бліцінтерв’ю виданню Invest News розповіла Марина Павленко, провідна експертка з фінансового моніторингу банку “Глобус”.
Пані Марино, останнім часом про фінмоніторинг говорять значно більше. Чому ця тема стала такою чутливою для суспільства?
– Тому що вона безпосередньо стосується дуже чутливої сфери — особистих коштів громадян і доступу до банківських послуг. Люди завжди гостро реагують на все, що може бути пов’язане з рахунками, переказами, можливими перевірками чи тимчасовими обмеженнями.
Окрім того, тема знову актуалізувалася через можливі зміни у сфері фінансового моніторингу, пов’язані з потенційним ухваленням законопроєкту №14327-д. Він, зокрема, стосується наближення українських правил до європейських стандартів і критеріїв, необхідних для приєднання України до Єдиної зони платежів у євро — SEPA.
Але проблема в тому, що навколо фінмоніторингу часто вирують надлишкові емоції, ніж розуміння його реальної функції. Багатьом здається, що йдеться про суцільний контроль за всіма. Насправді фінмоніторинг потрібен насамперед для того, щоб виявляти справді підозрілі або ризикові операції, а не створювати дискомфорт звичайним клієнтам банків.
Тобто звичайним громадянам не варто сприймати фінмоніторинг як загрозу?
– Саме так. Якщо людина користується рахунком прозоро, отримує зрозумілі надходження, не проводить сумнівних транзитних операцій і не використовує особисту картку для схем, які не відповідають її фінансовому профілю, то причин для занепокоєння немає.
Фінмоніторинг не спрямований проти законослухняних клієнтів. Його мета — ідентифікувати ризики там, де вони справді є. Потенційне оновлення правил не означає, що всі операції громадян автоматично стануть предметом посиленої уваги. Навпаки, сучасна логіка полягає в тому, щоб точніше відрізняти звичайну фінансову поведінку від справді ризикових схем.
Що означає ризикоорієнтований підхід, про який зараз так часто говорять?
– Це означає, що банк оцінює не лише суму операції, а насамперед її логіку. Важливо не лише скільки грошей проходить через рахунок, а звідки вони надійшли, наскільки регулярними є такі операції, чи відповідають вони фінансовому профілю клієнта, скільки є контрагентів, яким є призначення платежів.
Іншими словами, банк дивиться на загальну картину. Саме тому навіть не дуже великі суми іноді можуть викликати увагу, якщо виглядають нетипово або неприродно, і навпаки — цілком звичайні операції не створюють жодних проблем.
Власне, саме ризикоорієнтований підхід і є однією з ключових ознак сучасної моделі фінансового моніторингу, до якої Україна поступово наближає свої правила в межах європейської інтеграції.
Які ситуації найчастіше можуть виглядати ризиковими для банку?
– Наприклад, коли особиста картка використовується для регулярного отримання коштів за підприємницьку діяльність. Або коли на рахунок надходить багато дрібних сум від великої кількості незнайомих осіб, а потім гроші швидко переказуються далі.
Такі моделі можуть виглядати як транзитні або непрозорі. Так само питання можуть виникнути, якщо клієнт не може пояснити походження великих чи нетипових надходжень. Для банку важлива не лише сама операція, а її економічний зміст.
Чи означає це, що людям потрібно заздалегідь готувати якісь документи?
– У повсякденному житті не обов’язково. Але якщо йдеться про великі, незвичні або нерегулярні надходження, то краще, звісно, мати підтвердження походження коштів. Це може бути договір, довідка, податкова декларація, документи про продаж майна чи інші документи, які логічно пояснюють джерело коштів. У таких ситуаціях прозорість завжди працює на користь клієнта.
А що б ви порадили тим, хто хоче уникнути зайвих питань від банку?
– Найперше — використовувати рахунок за призначенням. Якщо це особиста картка, вона не має перетворюватися на рахунок для прихованої комерційної діяльності або для переказів третіх осіб.
Друге — уважно ставитися до призначення платежів, особливо у нетипових операціях.
Третє — не нехтувати документами, які можуть підтвердити походження коштів. І четверте — не намагатися вигадувати схеми, які виглядають “зручними”, але насправді можуть створити більше проблем, ніж користі.
Окрема тема — бізнес. Що тут є найважливішим?
– Для бізнесу на перший план виходить прозорість структури власності та правдивість інформації про кінцевих бенефіціарів. Це вже не формальна вимога, а одна з базових умов нормальної роботи з банками та міжнародними партнерами.
Якщо компанія подає неповні або неточні дані, це може вплинути і на швидкість обслуговування, і на загальну якість взаємодії з фінансовими установами. Сьогодні формальний підхід тут уже не працює.
У контексті можливих законодавчих змін це питання стає ще важливішим, адже прозорість бізнесу — одна з базових вимог сучасної фінансової системи. Вона важлива не лише для банківського контролю, а й для довіри з боку партнерів, інвесторів та міжнародних фінансових інституцій.
У суспільстві також обговорюють можливе створення реєстру рахунків і сейфів. Чи означає це скасування банківської таємниці?
– Ні, так трактувати ці зміни некоректно. У межах законопроєкту №14327-д справді обговорюється створення єдиного державного реєстру рахунків та індивідуальних сейфів фізичних осіб. Але важливо розуміти, про які саме дані йдеться.
Мова не про залишки коштів на рахунках, не про рух грошей і не про вміст банківських сейфів. Ідеться про базову інформацію: номер рахунку у форматі IBAN, назву банку, дані власника та факт користування індивідуальним сейфом.
Тобто це не скасування банківської таємниці в її класичному розумінні, а систематизація базових відомостей. Подібні механізми вже працюють у багатьох європейських країнах і розглядаються як частина сучасної фінансової інфраструктури.
А питання доступу правоохоронних органів до такого реєстру — це справді найчутливіший момент?
– Так, це один із найбільш чутливих моментів у суспільному сприйнятті. Саме тому важливо, що в законопроєкті передбачено відтерміновану модель: прямий доступ правоохоронних органів до реєстру рахунків має запрацювати не одразу, а лише на фінальному етапі євроінтеграції — не раніше ніж за шість місяців до набуття Україною статусу держави — члена ЄС.
На мою думку, така прив’язка до європейського контексту демонструє спробу знайти баланс. З одного боку — Україна рухається до європейських правил фінансової прозорості. З іншого — питання банківської таємниці залишається суспільно чутливим, і цей баланс необхідно зберігати.
Чи можна сказати, що фінмоніторинг стає суворішим?
– Я б сказала інакше: він стає розумнішим. Раніше акцент часто був на формальних ознаках, тепер дедалі більше — на змісті та ризиках. Це не про тиск заради тиску. Це про те, щоб точніше бачити, де справді є проблема, а де — звичайна, законна фінансова поведінка.
У цьому і є логіка сучасного фінмоніторингу. І саме так варто сприймати можливі зміни: не як механічне посилення контролю, а як перехід до більш зрозумілої, адресної та сумісної з європейськими правилами системи.
Тоді який головний висновок для клієнтів банків?
– Дуже простий: найкращий спосіб спокійно взаємодіяти з банком — це прозорість. Якщо клієнт розуміє свої операції, може їх логічно пояснити, користується рахунком за призначенням і за потреби готовий підтвердити походження коштів, то фінмоніторинг не є для нього загрозою.
Навпаки, прозорість — це сьогодні найкращий захист від зайвих ризиків, непорозумінь і дискомфорту. А головна мета сучасного фінмоніторингу полягає не в тому, щоб ускладнювати життя доброчесним клієнтам, а в тому, щоб ефективніше виявляти справді ризикові та незаконні фінансові практики.
