Трошки більше півроку знадобилося американцям, щоб повністю підім’яти під себе нафтові ресурси Венесуели, заради чого і була організована операція із захоплення президента цієї країни Ніколаса Мадуро 3 січня 2026 року за наказом Дональда Трампа. Тепер він повідомив про завершення переходу під американський контроль нафтових запасів Венесуели.
“США отримали доступ до більш ніж 65 млрд барелів доведених запасів венесуельської нафти завдяки партнерству з приватними компаніями та без будь-яких витрат для американських платників податків”, – написав Трамп у Truth Social.
За словами президента, ця «історична угода» більш ніж удвічі збільшить американські запаси нафти, значно розширить нафтові постачання США та «суттєво знизить ціни на бензин для всіх американців на довгі роки вперед».
За даними Financial Times, після зміни влади Вашингтон уже контролював понад $13 млрд нафтових доходів Венесуели.
Хто отримав нафту
Насправді, поки що, американці не захопили повний контроль над нафтовими запасами Венесуели. Наразі мова йде лише про приблизно п’яту частину всіх підтверджених венесуельських запасів. Загалом Венесуела має близько 303 млрд барелів — найбільші підтверджені запаси у світі.
Як я і зазначала наприкінці січня у блозі “Чого досяг Трамп, захопивши Мадуро та зрадивши іранців“, для перетравлення венесуельських запасів американцям потрібно витратити значний час, оскільки вся операція “Абсолютна рішучість” готувалася у повній таємниці і американські нафтові компанії не були готови до припливу такого багатства.
За півроку з моменту захоплення американським спецназом Мадуро була запущена нова приватна структура, яка взяла під контроль розвиток 17 нафтових родовищ. США отримали 55% операційної частки цієї компанії, тоді як решта структури та конкретний оператор дісталися поки що засекреченим особам/компаніям. Для того, щоб запрацювала ця структура, потрібно було зробити $100 млрд інвестицій, які пішли на відновлення венесуельської нафтової галузі починаючи з обліку подобового видобутку.
З відомого, найважливішою американською компанією у цій схеми була і залишається Chevron. Вона фактично стала головною точкою входу США у венесуельську нафту. У квітні Chevron збільшила свою частку в проєкті Petroindependencia до 49%, а в іншому спільному з державною PDVSA (Petróleos de Venezuela) підприємстві Petropiar має 30%.
За оцінкою Industrial Info, спільні підприємства Chevron забезпечували приблизно 260 тис. барелів на добу, або близько чверті видобутку Венесуели.
Chevron — головний американський гравець на цьому ринку. Компанія не залишала Венесуелу навіть у період найжорсткіших санкцій і зберегла там персонал, інфраструктуру та технічну експертизу. Тепер Chevron веде переговори про переведення всіх своїх спільних підприємств у нову енергетичну систему Венесуели, що має дати їй більший операційний контроль і можливість розширити видобуток.
За публічною інформацією, поки що не повернулися на цей ринок ExxonMobil та ConocoPhillips. Вони пішли з Венесуели після націоналізації нафтових активів у 2007 році. Обидві компанії мають неврегульовані вимоги до Венесуели щодо компенсацій.
Конкуренція
У Венесуели такі запаси, що для стабілізації світового енергоринку, який похитнула війна Трампа на Близькому Сході, одних американців замало. Тому до Венесуели паралельно повертаються європейські компанії, але після відповідного дозволу від Вашингтону.
У лютому США дозволили діяльність у венесуельському нафтогазовому секторі Chevron, BP, Eni, Repsol, Shell та Maurel & Prom за спеціальними ліцензіями. Введення механізму ліцензування зберігає суворі механізми контролю та нагляду за венесуельськими запасами з боку уряду США, який так і не зняв санкції з Каракасу.
Ліцензія GL 49, наприклад, дозволяє вести переговори та укладати умовні контракти на певні нові інвестиції в операції в нафтогазовому секторі Венесуели, що заборонено санкціямі. GL 50A дозволяє операції BP, Chevron, Eni, Établissements Maurel & Prom SA, Repsol та Shell, пов’язані з операціями в нафтогазовому секторі Венесуели.
Конкретно Shell отримала ліцензію на першу фазу великого офшорного газового проєкту Loran, а BP у серпні отримала дозвіл на другу фазу. BP працюватиме разом із XRG з ОАЕ та катарською UCC Oil & Gas.
Зараз формується модель, у якій США отримують стратегічний контроль над корисними копалинами Венесуели. А американські та європейські компанії отримують доступ до конкретних проєктів, родовищ, технологій і майбутніх інвестицій під суворим контролем Вашингтону.
За заявленою моделлю, Каракас не просто віддає нафту. Венесуельська нова влада очікує отримати:
- близько $100 млрд приватних інвестицій;
- понад $200 млрд податкових надходжень у перспективі;
- відновлення зруйнованої нафтової інфраструктури;
- збільшення видобутку та експорту;
- створення робочих місць.
Але тут є величезне «але»: венесуельська нафтова галузь роками недофінансовувалася, обладнання зношене, а значна частина нафти — важка й надважка, яку складніше та дорожче видобувати й переробляти. Тому різкого збільшення видобутку завтра не буде. Експерти попереджають, що масштабне відновлення може зайняти роки.
Козир перед виборами до Конгресу
Багаторічна перспектива по розбудові енергетичної галузі Венесуели не завадила Трампу вже зараз зробити свою переможну заяву про те, що завдяки його спецоперації проти Мадуро американці отримали дешеве паливо. Це на нашу думку можливо вона передчасна. Варто враховувати, що вона пролунала у розпал передвиборчої кампанії проміжних виборів у Конгрес США. На цей момент усі войовничі починання Трампа здавалися провальними.
Зокрема війна проти Ірану та його союзників на Близькому Сході. Через цю війну на світовому ринку стрибнули ціна на пальне, а потім і на газ. Тому вдома та і по всьому світу Трампа більше критикували, що впливало на рейтинг його Республіканської партії. Але зараз, коли американці отримали запевнення у дешевому паливі “до кінця їх днів” — все може змінитися.
Станом на кінець серпня 2026 року ситуація для республіканців на політичній арені виглядає складнішою, ніж на початку кампанії. У Палаті представників зараз перевага на боці демократів. Середнє опитувань так званого generic ballot — питання, за кандидата якої партії виборець готовий голосувати у своєму окрузі, — дає демократам приблизно +6–7 процентних пунктів. За актуальним трекером FiftyPlusOne — 49,5% за демократів проти 43,3% за республіканців, тобто перевага демократів становить близько 6,2 п.п. Тож дешевий бензин може змінити таку ситуацію.
