Можливо, трохи несподівано, але цілком очікувано сьогоднішній уряд Польщі розпочав відкриту конфронтацію з Україною. Чомусь там вже не рахується, що Україна проливає кров за стабільну та демократичну Європу та на своїй території стримує другу армію світу. Наш західний сусід фактично одночасно актуалізував кілька головних антиукраїнських тез, спрямованих більше на залякування власного населення, ніж на досягнення мети у двосторонніх відносинах.
Розглянемо ці тези, а також питання: чому їх розганяють наші польські союзники саме зараз.
Аграрна фобія
Останнім часом польські політики, фермерські організації та аграрні лобісти знову почали розганяти тези щодо потенційної конкуренції з боку українського агросектору в умовах членства у ЄС. Частина цих тверджень ґрунтується на реальних економічних побоюваннях, а частина, без сумніву, є предметом політичних дискусій або перебільшень.
«Як президент Польщі я завжди стоятиму на захисті належного ставлення до польських фермерів, польської сільськогосподарської продукції, зокрема в контексті Європейського зеленого курсу та рішень ЄС», – наголосив Кароль Навроцький наприкінці червня.
Основні тези страхів поляків:
- Україна має значно дешевше виробництво. Польська сторона наголошує, що українські аграрії мають нижчу собівартість завдяки дешевшій землі, нижчим витратам на оплату праці, великим масивам орних земель і масштабному виробництву.
- Українські агрохолдинги надто великі. Часто звучить аргумент, що українські компанії обробляють десятки або навіть сотні тисяч гектарів, тоді як польське сільське господарство переважно базується на сімейних фермах, які не можуть конкурувати з таким масштабом.
- Лібералізація торгівлі призведе до падіння цін у Польщі. Польські фермери стверджують, що збільшення поставок українського зерна, ріпаку, кукурудзи, цукру, м’яса птиці чи малини знижує закупівельні ціни на внутрішньому ринку.
- Вступ України до ЄС змінить розподіл аграрних дотацій. Один із найпоширеніших аргументів полягає в тому, що після вступу України до ЄС значна частина коштів Спільної аграрної політики може бути перерозподілена на користь українських виробників, що скоротить фінансування польських фермерів.
- Україна може стати найбільшим аграрним виробником ЄС. Польські політики лякають, що після вступу до ЄС Україна стане одним із найбільших виробників зерна, олійних культур, кукурудзи та соняшнику, що суттєво посилить конкуренцію на європейському ринку.
- Українська продукція нібито виробляється за менш суворими правилами. Звучить теза, що українські виробники мають менші екологічні, ветеринарні чи соціальні обмеження, ніж фермери ЄС, а тому отримують конкурентну перевагу. Україна, своєю чергою, поступово гармонізує законодавство з вимогами ЄС, але повне вирівнювання стандартів ще триває.
- Український транзит перетворюється на імпорт. Саме цей аргумент став основою протестів польських фермерів у 2023–2025 роках: вони заявляли, що частина продукції, яка мала йти транзитом до інших країн, залишалася на польському ринку й тиснула на ціни.
- Український агросектор загрожує польській моделі сімейного фермерства. Це більше політичний, ніж економічний аргумент. Його використовують представники фермерських організацій, наголошуючи, що польське село не витримає конкуренції з великими українськими агрохолдингами.
Так, сьогодні основний ринок збуту аграрної української продукції є ЄС. За статистикою, на Європейський Союз у минулому році прийшлося 47,5% аграрного експорту України на 10,7 млрд доларів. Частка ЄС дещо скоротилася порівняно з попередніми роками, але він залишається найбільшим покупцем нашої агропродукції.
До повномасштабного вторгнення структура українського аграрного експорту була суттєво іншою. Основними покупцями були країни Азії (49%), тоді як Європейський Союз не домінував у географії поставок, маючи всього 30%. Тобто, після закінчення війни Україна легко поверне собі контракти в Азії та Африці, куди наразі складно поставляти продукцію через російські обстріли Азовського та Чорного морів.
Таким чином польські аграрії зможуть повернути втрачену частку на європейському ринку. І є надія на те, що після програшу Росія втратить свої іноземні контракти, які можуть перейти до інших, у тому числі до поляків.
Політичне питання
Одночасно з аграрним питанням у Польщі реанімували стару тему про злочини Української повстанської армії. Цю тему дуже вміло використовував Навроцький як віцепрезидент Інституту національної пам’яті під час своєї передвиборчої кампанії. Як і у 2025 році, він знову нагадав, що не бачить Україну в ЄС і НАТО, доки вона не візьме відповідальність за події на Волині та не змінить підхід до історичної пам’яті щодо УПА.
Загалом тему ОУН-УПА та Волинську трагедію Навроцький системно використовує як один із центральних елементів своєї політичної програми у сфері зовнішньої політики та історичної пам’яті, особливо для мобілізації консервативного електорату. Після перемоги на виборах він трошки пригальмував, але зараз знову піднімає свій рейтинг на темі УПА.
Чому зараз?
Піднімати рейтинг зараз політичного сенсу для Навроцького немає. І до історії з поверненням нашими президентами ордену Білого Орла його рейтинг тримався на рівні 40%:
- Квітень: За опитуванням SW Research (14–15 квітня) 41,0% респондентів вважали Навроцького хорошим Верховним головнокомандувачем, 41,1% – негативно оцінювали його у цій ролі. Це було спеціалізоване опитування щодо оборонної тематики, а не загальний рейтинг схвалення.
- Травень: Опитування United Surveys для Wirtualna Polska (28–29 травня) показало, що 48,2% поляків позитивно оцінювали роботу президента, 50,1% – негативно, ще 1,7% не визначилися. Різниця перебувала в межах статистичної похибки.
- Червень: президент Кароль Навроцький вийшов на перше місце в рейтингу довіри з показником 54,8%, що соціологи назвали рекордом за всю історію вимірювань.
Найближчі вибору у Польщі заплановані на осінь 2027 року. Погодьтесь, до цього часу він, а також опозиційна партія «Право і Справедливість», яка підтримала Навроцького на президентських виборах, можуть розгубити ці здобутки. І підняти їх за рахунок УПА буде складно. По-перше, на чергову провокацію може не повестися Київ. По-друге, у наших президентів просто вже немає другого ордену Білого Орла, щоб його повернути Варшаві.
Так чому поляки зараз “відкопали сокиру війни”, фактично зробивши передвиборчий фальстарт? Все дуже просто: позбавляти почесних нагород того, хто переміг головного тирана Європи — російського диктатора Володимира Путіна — не те, що не принесе політичних дивідендів, такі дії лише обрушать рейтинг.
Саме зараз, шляхом масованих атак на енергетичну інфраструктуру Росії та окупованих нею територій, Україна досягла перелому у війні. Так, нас ще можна шантажувати утилізацією потрібних нам винищувачів МіГ-29. Але люди завжди тяжіють до переможців, вони завжди схильні підтримувати сильну сторону, особливо якщо триумфатор буде на стороні близького їм світоустрою.
Звісно, до повної перемоги над Кремлем ще далеко. Але є шанс, що вона може збігтися із гарячою фазою парламентської кампанії у Польщі. Тоді точно було б безглуздо розігрувати карту “Білого орла”. А зараз ще можна встигнути збільшити кількість своїх прихильників, протиставивши себе Києву.
Можливо саме це і порекомендували політтехнологи Навроцькому та партії “Право і Справедливість”, тому ми знову чуємо про проблеми від українського зерна, та про Волинську трагедію.
