Туреччина поступово зменшує енергетичну залежність від Росії, нарощуючи власний видобуток газу та активізуючи імпорт із США. Така тенденція може кардинально змінити баланс сил на європейському енергетичному ринку, адже Анкара лишалася одним з останніх великих споживачів російського газу в регіоні.
Про це повідомляє агентство Reuters із посиланням на джерела в урядових та експертних колах.
Туреччина зменшує імпорт газу
Очікується, що вже до кінця 2028 року Туреччина зможе покривати понад 50% власного попиту на газ коштом внутрішніх ресурсів і контрактів на постачання зрідженого природного газу (СПГ), передусім зі Сполучених Штатів.
Цей крок має не лише економічне, а й політичне підґрунтя. Вашингтон тривалий час закликає своїх союзників скорочувати залежність від російських та іранських енергоресурсів. Зокрема, під час офіційної зустрічі президентів США і Туреччини у вересні, американська сторона знову наголосила на важливості енергетичної диверсифікації.
Втрата позицій
Ще два десятиліття тому Росія забезпечувала понад 60% газових потреб Туреччини. Проте, за офіційними даними, у першій половині 2025 року ця частка знизилась до 37%. З початком повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році більшість країн ЄС майже повністю припинили закупівлю російського газу. На цьому тлі Туреччина залишалася одним з останніх великих споживачів у регіоні.
Однак тепер і цей ринок стає дедалі менш доступним для Москви. За словами експертів, Анкара планує використовувати російський та іранський газ переважно для внутрішніх потреб, а імпортований СПГ та власний видобутий газ — реекспортувати до Європи. Це відповідає її амбіціям перетворитися на регіональний газовий хаб.
“Туреччина дає зрозуміти, що скористається світовою надлишковою пропозицією СПГ”, — зазначив Сохбет Карбуз, експерт Середземноморської організації з енергетики та клімату.
Геополітичний контекст
Зниження обсягів російського експорту до Туреччини — не лише наслідок економічних процесів, а й результат геополітичного тиску. США розглядають енергетичну незалежність союзників як важливу частину безпеки в регіоні. Туреччина, попри складні відносини з Заходом, демонструє прагнення балансувати інтереси, скорочуючи при цьому критичну залежність від окремих постачальників.
Таким чином, зміни у газовому балансі Туреччини можуть суттєво вплинути на всю архітектуру енергетичних потоків у Європі та посилити позиції альтернативних постачальників.
