Уран знову дорожчає після торішнього спаду. Інтерес до нього підігріває повернення атомної енергетики у плани багатьох країн, тоді як збільшити видобуток так само швидко неможливо. На ринок також впливають відмова Заходу від російського ядерного палива та зростання потреби в електроенергії через розвиток дата-центрів.
Редакція видання Invest News розібралася, чому уран знову дорожчає та які фактори можуть підтримувати високі ціни в найближчі роки.
Для енергетичних компаній дедалі важливішою стає не поточна ціна, а доступність палива через п’ять-десять років. Тому оператори АЕС намагаються заздалегідь закріпити за собою майбутні постачання, навіть якщо для цього доводиться погоджуватися на вищі ціни.
Уран знову наблизився до $90 за фунт
Ціни на уран уже пережили кілька різких змін. На початку 2024 року спотові котирування перевищували $100 за фунт. Після цього ажіотаж поступово стих, а у 2025 році ціна опускалася нижче $70. Зниження виявилося нетривалим. У липні 2026 року уран коштував уже близько $86 за фунт проти приблизно $71 роком раніше.
Довгострокові контракти дорожчі — близько $96 за фунт. Для цього ринку вони мають особливе значення. Атомна станція не може закуповувати паливо за принципом «де сьогодні дешевше», тому оператори домовляються про постачання на кілька років наперед.
Вища ціна в довгострокових угодах свідчить, що покупці готові більше платити за гарантовані постачання у майбутньому.
Атомна енергетика знову потрібна
Нинішня ситуація багато в чому є наслідком того, як змінилося ставлення до атомної генерації. Після аварії на японській «Фукусімі-1» у 2011 році нові атомні проєкти в багатьох країнах опинилися під питанням. Німеччина взагалі вирішила відмовитися від АЕС, а інвестиції дедалі активніше спрямовували у сонячну та вітрову генерацію.
Останні кілька років показали, що повністю покладатися на такий сценарій складно. Після енергетичної кризи для Європи особливо гострим стало питання стабільних джерел електроенергії та залежності від імпортного газу. У результаті країни знову почали повертати атомну генерацію у свої довгострокові енергетичні плани.
Найбільше нових реакторів зараз будує Китай. Атомні потужності розширюють й інші країни Азії. США, Велика Британія та Канада роблять ставку, серед іншого, на малі модульні реактори. Водночас частині вже працюючих АЕС продовжують терміни експлуатації.
За галузевими прогнозами, до 2040 року світові атомні потужності можуть зрости майже вдвічі. Відповідно, потрібно буде значно більше палива.
Видобуток швидко не збільшиш
Саме тут і виникає головна проблема. Зростання ціни ще не означає, що виробники зможуть одразу поставити на ринок більше урану. Запуск нового родовища потребує років: необхідно провести розвідку, підтвердити запаси, отримати дозволи, залучити фінансування та побудувати інфраструктуру. В окремих випадках до початку промислового видобутку минає понад десять років.
Проблема не у фізичній нестачі урану, а в тому, чи вдасться вчасно перетворити наявні запаси на необхідні ринку обсяги палива. Сьогодні атомним реакторам потрібно близько 70 тис. тонн урану щороку. Видобуток не повністю закриває цю потребу, тому використовуються також накопичені запаси та інші джерела.
Якщо ж кількість реакторів помітно збільшиться, виробникам доведеться одночасно забезпечувати новий попит і замінювати обсяги зі старих родовищ, які поступово виснажуються.
Ринок сильно залежить від Казахстану
Окрему роль відіграє Казахстан, на який припадає близько 40% світового видобутку. Тому будь-які зміни планів найбільшого виробника — «Казатомпрому» — швидко стають помітними для всього ринку.
В останні роки компанія стикалася з проблемами з постачанням сірчаної кислоти, необхідної для видобутку, а також із затримками під час підготовки нових виробничих ділянок. До дефіциту справа не дійшла, але для ринку це стало ще одним нагадуванням: майже половина світового видобутку припадає на одну країну.
Інші великі постачальники — Канада, Намібія та Австралія. Нові проєкти запускають і в інших країнах, проте швидко замінити казахстанські обсяги у разі серйозних перебоїв було б складно.
Росія залишається окремою проблемою
Ще один фактор з’явився після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Для АЕС недостатньо просто купити видобутий уран. Сировина проходить кілька етапів переробки, зокрема конверсію та збагачення, і тільки після цього з неї можна виготовити ядерне паливо. Саме у збагаченні Росія роками займала сильні позиції на світовому ринку.
Тепер західні країни намагаються поступово позбутися цієї залежності. США у 2024 році заборонили імпорт російського збагаченого урану, хоча для окремих постачань передбачили тимчасові винятки. Паралельно вкладаються кошти у власні виробничі потужності.
Схожий процес відбувається і в Європі. Російське ядерне паливо не може миттєво зникнути із західного ринку: створення альтернативного ланцюга постачання потребує часу. Тому покупцям важлива не лише ціна урану, а й доступ до потужностей зі збагачення.
До атомної енергетики прийшли IT-гіганти
Ще одним фактором для уранового ринку став стрімкий розвиток дата-центрів. Вони споживають дедалі більше електроенергії, а поширення штучного інтелекту лише прискорює цей процес. Великим технологічним компаніям потрібна генерація, здатна працювати цілодобово і не залежати від погоди.
Тому вони почали придивлятися до атомної енергетики. Йдеться як про закупівлю електроенергії у чинних АЕС, так і про підтримку нових реакторів. Бум ШІ поки не створив дефіциту урану, але змінив прогнози майбутнього попиту на електроенергію і посилив інтерес до атомної генерації.
Чи повернеться ціна вище $100
Такий сценарій цілком можливий. Ринок уже проходив цю позначку два роки тому, а нинішні ціни не так далеко від неї. Новий стрибок може спровокувати скорочення виробництва у великого постачальника, проблеми з переробкою або активніші закупівлі з боку енергетичних компаній.
Високі ціни роблять вигіднішою розробку нових родовищ і повернення до роботи старих шахт, однак швидко наростити пропозицію неможливо. Поки гострої нестачі урану на ринку немає. Але нові реактори вже будують, старим продовжують строки роботи, а оператори АЕС бронюють паливо на роки вперед. Видобувні проєкти за цим попитом просто не встигають. Саме ця різниця у швидкості й залишається одним із головних аргументів на користь високих цін.
