У кожній війні потрібно шукати сторону, яка отримає з цього економічну вигоду. Тому після ейфорії з приводу повалення дружнього росії сирійського режиму почала з’являтися інформація, які зиски з цього та хто буде мати, окрім політичного капіталу. Серед іншого в першу чергу почали обговорювати потенціал Сирії як транзитного регіону для доставки нафти та газу до Європи, що потрібно зробити для повної відмови під російських енергетичних ресурсів.
Arab Gas Pipeline
Арабський газопровід (AGP) призначений для доставки єгипетського природного газу з Близького Сходу. Він протягнутий від Єгипту, через Йорданію, Ліван, Сирію до Туреччини. Як відомо, Єгипет – другий після Алжиру виробник природного газу в Африці. Доведені запаси палива у країні становлять 2,1 трлн куб м. На початку XXI сторіччя планувалося постачання єгипетського газу у Ліван та Сирію через Йорданію у обсягах від 1.1 млрд м³ на рік до 2.3 млрд м³ на рік. Планувалося продовження труби з Сирії у Туреччину, а далі на Кіпр.
Але в останні роки проект не працював на повну потужність через громадянську війну у Сирії, в яку втрутилася Москва.
Важливий Арабський газопровід і в енергетичному сегменті Близького Сходу, оскільки його сирійська частина допомагає задовольнити енергетичні потреби Лівану в умовах гострої нестачі електроенергії. Однак проект також дає значні політичні та економічні переваги для сирійської влади, у кого б вона зараз не опинилася.
Катарська труба
До Туреччини з перспективою на Захід має бажання пустити свій газ та нафту Катар, який ще у 2000 році збирався вкласти у проєкт $10 млрд власних коштів. Доведені запаси емірата складають 25,2 млрд барелів нафти та природного газу — 842,6 трильйона кубічних футів.
У 2009 році колишній міністр іноземних справ Франції Ролан Дюма заявив, що Асад відмовився надати свою територію для проведення гілки нафта- та газогону з Катару. За словам Дюма, начебто це було зроблено саме з метою захисту інтересів росії, яка на той час була ключовим постачальником газу до Європи.
Катаро-турецький газопровід повинен початися з підключення до гігантського нафтогазового родовища Південного Парсу на територіях Катару та Ірану і пройти через територію Туреччини, де він міг би з’єднатися з магістральним газопроводом Набукко – запроєктований магістральний газопровід 3,3 тис. км завдовжки в обхід України та росії до Центральної Азії та країн ЄС, перш за все Австрії й Німеччини. Його мета — стале забезпечення енергоресурсами європейських та турецьких споживачів.
Санкції
Під час правління режима Асада запустити газогін було неможливо через накладені американцями на Сирію санкції Закону Цезаря. Вони обмежують економічні дії, які можуть принести фінансову вигоду Дамаску від транзиту енергоресурсів. Винятком були лише гуманітарні цілі.
Наразі після втрати Башаром Асадом влади у країні, США можуть піти на швидку відміну санкцій стосовно Arab Gas Pipeline, особливо, якщо це буде у межах плану Дональда Трампа по обвалу цін на нафту, про що я писала на минулому тижні у матеріалі «Трамп готує обвал ціни на нафту».
Інші зацікавлені сторони, включаючи Єгипет і Йорданію, отримають економічну вигоду від експорту газу та зборів за транзит. Така ситуація підкреслює критичну роль Сирії у існуванні трубопроводу та його ширші наслідки для регіональної співпраці в енергетичній галузі та політичного позиціонування.
Ситуація у Газпрома
Ще до повалення режиму Асада та повномасштабного вторгнення російської армії до України експерти зазначали, що вихід на західні ринки катарських енергоресурсів означатиме лише одне — це прямий конкурент російської нафти та газу в регіоні. Наразі не так-то багато у «Газпрома» залишилось клієнтів на європейському континенті, які у першу чергу зазначали, що вимушені продовжувати споживати російський газ через те, що не можуть собі дозволити інших постачальників, наприклад американських, через дорожнечу. Катар, у пошуках нових клієнтів на свої найбагатші запаси, може розглянути прийнятні умови закупки його енергоресурсів.
Але і до виходу на європейський ринок арабської нафти та газу у Газпрома не так вже і гарно йдуть справи. Наразі можна аналізувати документацію 2023 року, яка є у свободному доступі. З цих документів відомо, що грошовий потік «Газпрому» від операційної діяльності у 2023 році склав $28 млрд. Це менше, ніж за два попередні роки, але більше, ніж у 2016–2020 роках. Це свідчить про відсутність суттєвих проблем у компанії, незважаючи на фінансові санкції та проблеми з постачанням російського газу до Європи.
Також компанія визнає, що трохи «проїдає свої запаси» та трохи активніше почала залазити у борги. Так, у 2023 році чистий борг «Газпрому» зріс майже на $9 млрд. На кінець 2023 року співвідношення чистого боргу до прибутку EBITDA «Газпрому» складало доволі критичний показник — 3.0х.
Через втрату клієнтів у 2023 році видобуток природного газу «Газпромом» впав до історичного мінімуму у 359 мільярдів кубометрів, що на 13% менше, ніж у попередньому році, і значно знизилося порівняно з довоєнним рівнем. Це падіння у поєднанні з втратою європейських ринків призвело до першого річного збитку «Газпрому» за 25 років у розмірі 7 мільярдів доларів.
Росіяни намагаються перенаправити експорт до Азії, зокрема Китаю. Переговори щодо ціноутворення на трубопровід «Сила Сибіру 2» залишаються незавершеними, що відображає ширші труднощі в забезпеченні надійних джерел доходу. Зменшення ролі «Газпрому» на європейському енергетичному ринку змусило країни диверсифікувати постачання газу, віддаючи перевагу альтернативам, таким як СПГ із США та трубопровідний газ із Норвегії.
Новий удар «Газпром» отримав буквально кілька тижнів тому — Вашингтон ввів санкції проти «Газпромбанку», через який здійснювалася оплата західними компаніями постачання російського газу. Київ з 2022 року вимагав накласти обмеження на цю фінансову установу, яка є важливою частиною російської економіки. Штати відкладали до останього це рішення, оскільки їх європейські союзники все ще є клієнтами «Газпрому». Зараз Європейський Союз намагається тиснути на США, щоб отримати послаблення у цій забороні.
Загалом частка російського трубопровідного газу в імпорті ЄС знизилася з понад 40% у 2021 році до близько 8% у 2023 році. На росію припадало менш як 15% постачань газу, вона поступилася Норвегії (30%) та США (19%). Після виходу на європейський ринок арабських енергоресурсів, скоріш за все Москва втратить і ці проценти. Клієнт завжди шукає стабільні поставки і хоче отримати прозорі умови розрахунку за товар, а не шукати варіанти обходу санкцій. На сьогодні «Газпром» не може цього забезпечити.